Постання ісламського фундаменталізму як постколоніальний синдром
Семюел Гантінґтон, окрім того, що недобре прислужився Україні, провівши її територією межу «цивілізацій» між католиками і православними (яку тепер використовують або в провокативних цілях, або просто від короткозорості та без детального знайомства із самою теорією), аналізує виникнення ісламського фундаменталізму і поступове посилення його впливу в усіх країнах, де переважає мусульманське населення.
У своїй найвідомішій праці «Зіткнення цивілізацій» він відводить ісламу найбільше місця і аналізує його найретельніше з-поміж усіх інших «цивілізацій». На його думку, як сучасний стан ісламського світу, так і відродження і посилення впливу релігії на світське життя є прямим наслідком західного впливу (цитую за російським перекладом):
Одночасно із тим Хантінгтон не забуває зазначити, що не останню роль зіграв тут і нафтовий бум 1970-х років, який сприяв зміцненню багатьох мусульманських держав. Зростання якості життя спричинило стрімке зростання населення:
Звідки ж береться еліта, яка стає рушійною силою ісламського фундаменталізму?
Ситуація прозора як божий день. Колонії знайомляться із західною культурою (технології, освіта, медицина), найбагатші представники місцевого населення відправляють своїх дітей навчатися до Європи, будується така-сяка інфраструктура хоча б у регіонах проживання колонізаторів. Потім, майже одночасно, колонії отримують незалежність, завдяки нафтовому буму (реалізованому в технологіях, освіті і медицині) зростає кількість населення, яке швидко урбанізується і в нових умовах страждає від невизначеності у нашій global village, відтак звертається до того, що може ідентифікуватися зі «своїм», тобто до ісламу.
Парадокс ситуації у тому, що іслам (як і будь-яка монотеїстична релігія, якщо вона домінує над світською владою) несумісний із сучасною західною культурою (технологія, освіта, медицина), а відтак і багатомільйонним населенням нових мусульманських міст. Або захлинутися в антисанітарії, руїнах, невігластві, підвищити в кілька разів рівень дитячої смертності і врешті решт повернутися в села (багатомільйонні міста щоденно потребують інженерів і лікарів, а не духовних наставників), або відвести ісламу роль важливого, але не домінуючого фактору в житті мусульманських країн. Нові покоління, які виростають на новому ґрунті (інтернет, транспорт, технології), скоріше за все позбавлені комплексів і фобій їхніх батьків, тож від них і залежатиме, який шлях оберуть мусульманські країни. Вибір видається очевидним і рано чи пізно його буде зроблено.
У своїй найвідомішій праці «Зіткнення цивілізацій» він відводить ісламу найбільше місця і аналізує його найретельніше з-поміж усіх інших «цивілізацій». На його думку, як сучасний стан ісламського світу, так і відродження і посилення впливу релігії на світське життя є прямим наслідком західного впливу (цитую за російським перекладом):
Подобно другим проявлениям глобального религиозного возрождения, Исламское возрождение является одновременно и следствием модернизации, и попыткой схватиться с ней врукопашную. Лежащие в ее основе причины, как правило, те же, что вызвали индигенизацию (відродження місцевих, незахідних культур — К. Л.) в незападных обществах: урбанизация, социальная мобилизация, высокий уровень грамотности и образованности, усиление интенсивности коммуникаций и роли средств массовой информации, расширение связей с западной и другими культурами. Эти процессы подрывают традиционный сельский уклад и клановые узы, порождают отчужденность и кризис идентичности. Исламистские символы, взгляды и убеждения отвечают порожденным этим психологическим запросам, а исламистские благотворительные организации – общественным, культурным и экономическим нуждам мусульман, захлестнутых процессом модернизации. Мусульмане ощущают потребность возвращения к исламским идеям, обычаям и институтам, чтобы дать ориентир и двигатель для модернизации. [C. 174]
Одночасно із тим Хантінгтон не забуває зазначити, що не останню роль зіграв тут і нафтовий бум 1970-х років, який сприяв зміцненню багатьох мусульманських держав. Зростання якості життя спричинило стрімке зростання населення:
В то время как духовный подъем Восточной Азии был обеспечен впечатляющими темпами экономического роста, Исламское возрождение было обеспечено впечатляющими темпами роста населения. <...> С 1965 по 1990 год количество людей на Земле выросло с 3,3 млрд. до 5,3 млрд., т.е. ежегодный прирост составлял около 1,85%. В мусульманских странах темпы роста всегда были выше двух процентов, и часто превосходили 2,5%, а временами – и все 3%. Например, между 1965 и 1990 годами население Магриба увеличивалось на 2,65% в год, и выросло с 29,8 до 59 миллионов человек, причем население Алжира росло со скоростью 3 процента в год. В тот же период количество египтян росло со скоростью 2,3% – с 29,4 до 52,4 миллиона. [C. 175]
Звідки ж береться еліта, яка стає рушійною силою ісламського фундаменталізму?
Возникновение подобных позиций является проявлением того, что Рональд Дор назвал термином “феномен индигенизации второго поколения”. Как в бывших западных колониях, так и независимых странах вроде Китая и Японии “первое “модернизаторское”, или “постнезависимое”, поколение зачастую получало образование в зарубежных (западных) университетах на западном космополитичном языке. Частично из?за того, что они впервые попадали за рубеж, будучи впечатлительными подростками, принятие ими западных ценностей и стиля жизни могло быть весьма глубоким. Большинство из второго, намного большего поколения, напротив, получает образование дома, в университетах, основанных первым поколением, где для обучения все больше используется местный, а не колониальный язык. Эти университеты “дают куда менее тесный контакт с миром культуры метрополии”, и “знания обрели местный колорит посредством перевода – обычно объем их ограничен, а качество оставляет желать лучшего”. Выпускники этих университетов негодуют по поводу засилья предыдущего, обученного на Западе поколения и поэтому часто “поддаются призывам местных оппозиционных движений”. По мере того как западное влияние сходит на нет, молодые честолюбивые лидеры уже не могут надеяться на то, что Запад даст им власть и богатство. Они вынуждены искать средства достижения успеха в своем обществе, и поэтому им приходиться приспосабливаться к ценностям и культуре этого общества. [C. 135]
Ситуація прозора як божий день. Колонії знайомляться із західною культурою (технології, освіта, медицина), найбагатші представники місцевого населення відправляють своїх дітей навчатися до Європи, будується така-сяка інфраструктура хоча б у регіонах проживання колонізаторів. Потім, майже одночасно, колонії отримують незалежність, завдяки нафтовому буму (реалізованому в технологіях, освіті і медицині) зростає кількість населення, яке швидко урбанізується і в нових умовах страждає від невизначеності у нашій global village, відтак звертається до того, що може ідентифікуватися зі «своїм», тобто до ісламу.
Парадокс ситуації у тому, що іслам (як і будь-яка монотеїстична релігія, якщо вона домінує над світською владою) несумісний із сучасною західною культурою (технологія, освіта, медицина), а відтак і багатомільйонним населенням нових мусульманських міст. Або захлинутися в антисанітарії, руїнах, невігластві, підвищити в кілька разів рівень дитячої смертності і врешті решт повернутися в села (багатомільйонні міста щоденно потребують інженерів і лікарів, а не духовних наставників), або відвести ісламу роль важливого, але не домінуючого фактору в житті мусульманських країн. Нові покоління, які виростають на новому ґрунті (інтернет, транспорт, технології), скоріше за все позбавлені комплексів і фобій їхніх батьків, тож від них і залежатиме, який шлях оберуть мусульманські країни. Вибір видається очевидним і рано чи пізно його буде зроблено.
30 коментарів
.
Отож. Між тим, не треба бути генієм, щоб зрозуміти, що сучасний Тегеран постав не з молитви, а з фізики, математики, хімії:
.
.
Чи не є тенденційною спроба представити іслам «аграрним»?
Будь-яка монотеїстична релігія є аграрною. Неможливо побудувати сучасне місто без НЕрелігійної освіти. Якщо завтра всі почнуть вивчати лише слово боже, то не буде кому керувати атомними електростанціями.
.
«західна культура (технології, освіта, медицина)» vs. "іслам", «антисанітарія, руїни, невігластво, дитяча смертність»
І? Що тебе бентежить? Після знайомства із західними технологіями, освітою і медициною в ісламських країнах не покращилися санітарні норми, не побудували асфальтовані дороги і залізобетонні будинки, не виріс рівень освіти і не зменшилася дитяча смертність?
.
Взагалі смішне викриття «тенденційності» в моєму пості. Не треба нічого «викривати», бо я відверто кажу що релігія і наука несумісні. Або ти обираєш медицину, освіту, науку, або попа з кадилом (молитву замість пеніциліну, біблію замість підручників, проповідь замість технологій). Навряд чи хто захоче, навіть «в ім'я Аллаха», відмовитися від електрики, транспорту й дозвілля і знову повертатися до віслюків і мазанок. Тому Захід так чи інакше переможе. Він уже переміг.
<...>
Високий рівень наукових знань, в т.ч. у галузі точних наук, продемонстрував саме Близький Схід ще в Ранньому Середньовіччі
.
Міста-мільйонники античності звичайно ж мають багато спільного з ісламом, який виник на тисячу років пізніше, і взагалі мають безпосереднє відношення до питання чи можлива домінація монотеїстичної релігії в урбанізованому світі, ага. А рівень наукових знань у галузі точних наук, продемонстрований у Ранньому Середньовіччі, безсумнівно, і надав Тегерану його сучасного вигляду.
.
До речі, шо за дурний тон всюди тулити Гайдеггера з Юнгером, їй-богу.
душа потребує дотику ЛЮБОВІ,
яка в усіх релігіях і мовах
і є БОГ.
А чи знайшла хоч десь?
.
До міст-мільйонників Античності можна додати міста такого ж класу Середньовіччя, в т.ч. в ісламському світі (Каїр, Багдад).
Це вже ближче до тіла. Але існування подібних міст не робило суспільства урбанізованими, вони все одно залишалися аграрними.
.
Міста завжди були і є осередками поширення всього нового, на відміну від «традиції», яка цупко тримається на селі. Місто завжди модернове, село — консервативне. Коли монотеїстичні релігії були новими і «прогресивними» — вони поширювалися в першу чергу в містах, залишаючи всі інші релігійні вірування на аграрному узбіччі. Потім на Заході ідеї Просвітництва поступово витіснили на ті ж узбіччя християнство. Сучасне відродження релігії як наслідок кризи ідентичності в мусульманських країнах неодмінно зіткнеться із вибором — або увійти в глобальний світ, або закритися в релігійних школах і дивитися, як розвалюються новопосталі міста. Приблизно як із російським православ'ям — можна, звичайно, переробити освіту таким чином, щоб вивчати тільки історію Росії та слово боже, але тоді щомісяця доведеться очікувати на аварії на ГЕС, які ані ліквідовувати, ані відновлювати опісля буде нікому.
.
Ну і про запозичення не треба писати в такому дусі, ніби я їх заперечую, вони безумовно були і будуть, з усіх сторін.
.
Опа, яка у нас, виявляється, тема дискусії. Ти диви.
.
Тож пропоную раз і назавжди поставити крапки над "І". По твоїй темі можу сказати наступне: Криза філософії двадцятого століття є. Спілкуватися про неї мені нецікаво, я, врешті, не філософ. Все.
Світова економічна криза породжена Західним ноуменом споживацтва ударила найсильніше по Заходу ж — і це плата ( не критикуйте цей аргумент, він є тенденційним від початку) за відхід від Віри…
Східний світ глухий, забитий, як Ви його подаєте, на собі цю кризу майже не відчув. Вона (криза), скоріше, доводить, що суспільства, які розвиваються в гармонії з релігійним началом є конкурентноздатним у нашому світі, а відрив від релігії веде до Кризи «айдентіті» конкретної цивілізації, або якшо коректніше імперії…
В малесенькій країні, яка володіє мільярдами нафтодолларів і взагалі не потребує від своїх громадян ані вмінь, ані знань (все будуть робити ті 70% найманих працівників) можна хоч ритуали племені зулусів взяти за основу законодавства, і все буде гаразд.
.
Такий інтелігентний хлопець Антон Степаненко, не личить йому тільки соромитися свого імені/прізвища і мови (фонетичні кривляння — бррр). А от банери на
.
..
.
Время намаза для вашего города!
.
Коментар із відео адресовано не Костянтину Левіну.
Перепрошую, не примітив.