Елітаризм як психічний розлад

Блоґ: Костянтин Левін

Спостерігаючи за людьми, можна помітити, що елітаризм у наш час дуже часто насправді є формою аутизму. Людина настільки сильно боїться оточуючого світу і не в змозі нормально, без сильного дискомфорту контактувати з сусідою, міліціонером, сантехніком і т.д., що воліє відгородити себе і групу найближчих «своїх» не просто чотирма стінами, але особливим соціальним статусом, який дозволить їй стати «над» суспільством.
В наш час, коли людина будь-якого походження може завдяки власним умінням і зусиллям стати ким завгодно, кумедно спостерігати за прихильниками штучних відокремлень «еліти» від «мас». Кумедно тому, що ці нещасні люди, марячи помазаниками божими, виключно бачать себе в омріяному світі якщо й не самими помазаниками, то, щонайменше — їх найближчим оточенням. Ну а як же :) Але що робити, якщо вони випадково опиняться на найнижчому щаблі ієрархії — навряд чи вони ставлять собі таке питання. Вони ж такі розумні, начитані, переповнені ідеями, «непрості».
Бо кожен має можливість бути розумним, начитаним і переповнаним ідеями в нашому просвіченому і відкритому для всіх, еґалітарному світі.

28 коментарів

Ті хто відокремлюються думають, що вони мають на це повне право зважаючи на своє природне володіння «харизмою». Це те, що активно їм нав'язали політтехнологи. Навіть в егалітарному світі «харизму», як Божий дар ще ніхто не відміняв і дехто цим користується.

Людина вільна розвивати власні таланти.

Погоджуючись на 100% з Вашою думкою і її цікавим викладом, всеж, хочу не погодитися з тим, що «наш еґалітарний світ» є просвічений і тим паче, відкритий для всіх. Світ комерційно-корупційний з елементами постійного карнавалу та демократичною ширмою… Псевдоєліта це породження псевдосвіту у якому ми маємо честь існувати.

Дякую.
Наш світ не є ідеальним, але він є найкращий з усіх, які були до нього. І він справді дає можливість кожному стати ким завгодно.
.
І чому «псевдосвіт»? Так, він має свої особливості, але є так само реальним, як і будь-який інший. Приймаючи подібну риторику Ви мимоволі стаєте на сторону тих, хто прагне цей світ знищити (адже якщо ми живемо у «псевдосвіті», то логічним є бажання перетворити його на «світ реальний»).

про це давно написав Бодріар, а може й до нього… — не знаю. одно мене бентежить: чому досі нічого не змінилось. мені виглядає що пишемо «як ми це круто розуміємо» тільки для того, аби зняти з себе вину за те, що так нічого й не вчинили.
чекаю вашої рефлексії, панове!

Що саме Ви маєте на увазі, коли пишете «досі нічого не змінилось»? За останні сто років життя в Україні змінилося докорінно. І продовжує стрімко мінятися.
.

мене не дуже гріє те, що я їду у машині по шосе, а не на фірі по грунтовці, коли душа моя не має змоги спілкуватись з іншими душами

Так спілкуйтеся, хто Вам заважає.

«елітаризм у наш час дуже часто насправді є формою аутизму»
я не розумію вас, Костянтине, чи не про відсутність взаємодії ви тут говорите.

Елітаризм властивий елітаристам (яких небагато), а не всім навколо.

а чим вони Вам заважають?

Це є нормальним — критикувати те, що тобі не подобається.

погоджуюсь. але працює така схема: якшо мені шось не подобається, то значить у мені це є в певній формі також. що скажете?

«але працює така схема»
Звідки Ви взяли, що вона працює?

з свого власного досвіду, та з досвіду тренера психотерапевтичних груп. якшо не підходить «схема», то можна й інакше: а що, для вас означає слово «нормальний»?

Нічого не означає.

«Це є нормальним — критикувати те, що тобі не подобається.»

І що?

критикувати те що тобі не подобається є ніщо — це мені подобається! підтримую тебе!

Ви самі з собою розмовляєте? Чи намагаєтесь виступити в ролі психотерапевта?

скоріш друге, але взагалі — не то. я хочу показати тобі свою готовність до взаємодії

скоріш друге
Ви вважаєте, що це етично?

"… але взагалі — не то" — це означає що є певні морфологічні кореляції :) але по суті: «я хочу показати тобі свою готовність до взаємодії»

Це означає, що є не «морфологічні кореляції», а ухиляння від відповіді. Мені не потрібен психотерапевт, дякую.

Будь-який «клуб по інтересах» у більшій або меншій мірі протиставляє себе масі, особливо якщо такий клуб є орієнтованим на інтелектуальну або творчу сфери. Це особливо помітно на прикладі професури, працівників культури та "інтелігенції" загалом, традиційно високе самопозиціонування якої надто непропорційне її дійсному впливу на суспільні процеси. Проте судження про «справжню» чи «симульовану» елітарність з т.з. реального впливу на ситуацію можуть призвести до підміни понять: тоді бандит є «елітою» вулиці, успішний ділок — «елітою» суспільства, а неграмотний Президент — «елітою» держави. Елітарність визначається саме приналежністю до певних ідей — та волею до їх втілення, згідно чого будь-яка історична еліта визначально виступала як «контр-еліта» з найнижчого або середнього щаблів ієрархії, і в цьому немає нічого іронічного, особливо на українському досвіді 1648, 1917, 1941, 1991 рр. Протиріччя виникає тоді, коли ідеї є — але волі активно їх втілювати — немає, і декларування перетворюється на симуляцію.

Будь-який «клуб по інтересах» у більшій або меншій мірі протиставляє себе масі
Так, звичайно. Але мова йшлася про елітаризм як бажання створити таке суспільство, де еліта визначається апріорі (за походженням чи іншими ознаками), без можливості «переходу».

Якщо еліта визначається за походженням чи іншими ознаками, то це неповага до тих, у кого такі ознаки не розвинені й виною є народження не в той час і не в тому місці.
Ви маєте на увазі еліту співмірну з кастами?

Так, кастовий поділ, монархізм (дворянство).

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте