Звичаєва корупція
Є така книжка — "", видана в 2001-му році, а в 2004-му перекладена українською. Так от, у цій монографії колектив авторів досліджує специфіку і відмінності між корупцією в Чехії, Словаччині, Болгарії та Україні. Мова йде про дрібну корупцію і, оскільки предмет специфічний (які джерела використовувати?), було проведено дуже багато опитувань. Найцікавіше звідти:
1) Українці впевнені, що для отримання чогось, на що вони мають законне право, треба давати хабарі професорсько-викладацькому складу у 89% випадків, тоді як митникам — у 86%, судовим посадовцям — 87%, депутатам парламенту — 80%, депутатам місцевих рад — у 80% випадків. Більш корумпованими, ніж викладачі й професура, виявилися лише лікарі — 94%. Для порівняння, схожа ситуація (тільки всі цифри на 10% менші) в Словаччині, і кардинально відмінна в Чехії. (C. 58)
2) Чехи й словаки більше звинувачують у хабарництві тих, хто дає, українці — тих, хто бере, болгари — уряд, який не платить посадовцям достойну зарплату. (C. 60)
3) Українці віком до 30 років, порівняно зі старшими поколіннями, не тільки більш схильні до демократичних методів вирішення проблем з посадовцями (наполягання, сперечання, звернення до вищого посадовців), але і частіше пропонують хабарі. (С. 95)
4) 58% українців вважають корупцію негативним явищем для країни, 31 % вважає, що якище хоча й негативне, проте неминуче. Лише 16% опитаних вважає, що корупція як така притаманна українській культурі загалом, і водночас (!) 48% вважають, що суспільство, в якому іноді беруть невеличкі хабарі є ліпшим за суспільство, де корупція взагалі відсутня. (С. 114 — 115)
5) Принаймні у сфері охорони здоров'я більше половини (52%) опитаних чиновників в Україні вважають доцільним проведення реформи за схемою «більші зарплати + скорочення чиновників». (С. 265)
6) Більше половини опитаних (56% клієнтів-громадян і 58% чиновників) вважають, що міжнародні організації мають допомагати Україні боротися з корупцією (шляхом припинення фінансування, надання кредитів). (С. 270)
7) В Україні звинувачення в корупції майже не впливає на електоральний рейтинг політика. (С. 284)
8) Як вирішувати проблему:
Загальний висновок книжки — все дуже складно, проте немає нічого неможливого.
Насамкінець, невеличкий сюжет про боротьбу з корупцією в Грузії, на який натрапив сьогодні (link via ). Відео хоча й суб'єктивне, проте...
1) Українці впевнені, що для отримання чогось, на що вони мають законне право, треба давати хабарі професорсько-викладацькому складу у 89% випадків, тоді як митникам — у 86%, судовим посадовцям — 87%, депутатам парламенту — 80%, депутатам місцевих рад — у 80% випадків. Більш корумпованими, ніж викладачі й професура, виявилися лише лікарі — 94%. Для порівняння, схожа ситуація (тільки всі цифри на 10% менші) в Словаччині, і кардинально відмінна в Чехії. (C. 58)
2) Чехи й словаки більше звинувачують у хабарництві тих, хто дає, українці — тих, хто бере, болгари — уряд, який не платить посадовцям достойну зарплату. (C. 60)
3) Українці віком до 30 років, порівняно зі старшими поколіннями, не тільки більш схильні до демократичних методів вирішення проблем з посадовцями (наполягання, сперечання, звернення до вищого посадовців), але і частіше пропонують хабарі. (С. 95)
4) 58% українців вважають корупцію негативним явищем для країни, 31 % вважає, що якище хоча й негативне, проте неминуче. Лише 16% опитаних вважає, що корупція як така притаманна українській культурі загалом, і водночас (!) 48% вважають, що суспільство, в якому іноді беруть невеличкі хабарі є ліпшим за суспільство, де корупція взагалі відсутня. (С. 114 — 115)
5) Принаймні у сфері охорони здоров'я більше половини (52%) опитаних чиновників в Україні вважають доцільним проведення реформи за схемою «більші зарплати + скорочення чиновників». (С. 265)
6) Більше половини опитаних (56% клієнтів-громадян і 58% чиновників) вважають, що міжнародні організації мають допомагати Україні боротися з корупцією (шляхом припинення фінансування, надання кредитів). (С. 270)
7) В Україні звинувачення в корупції майже не впливає на електоральний рейтинг політика. (С. 284)
8) Як вирішувати проблему:
<...> марно намагатися вплинути на громадян, щоб вони засудили використання зв'язків, подарунків і хабарів задля впливу на посадовців. Вони, взагалі-то, й так засуджують цю практику в усіх країнах. Проблема полягає в тому, що багато громадян, особливо в Україні, дуже легко піддаються здирству. Українці в цьому — унікальні. Вони вдвічі частіше, ніж чехи, наражалися на здирство і втричі частіше піддавалися йому. Громадян слід запевнити не в тому, що давати хабарі — погано (вони й так це розуміють), а в тому, що хабарництво не є обов'язковим і що здирству можна успішно протистояти.
Отже, проводячи антикорупційні компанії, не треба наголошувати на тому, що корупція є величезною проблемою <...>, а зосередитися на можливостях опору — на шляхах, які дозволять досягти законних цілей, не піддаючись здирству. Іншими словами, радше наголошувати на успішності сперечання, наполягання та звертання нагору, ніж на аморальності використання зв'язків, подарунків і хабарів. (C. 283)
Загальний висновок книжки — все дуже складно, проте немає нічого неможливого.
Насамкінець, невеличкий сюжет про боротьбу з корупцією в Грузії, на який натрапив сьогодні (link via ). Відео хоча й суб'єктивне, проте...
2 коментарі
Ось тут, до речі, пояснено логіку влади, яка, фактично, сприяє корупції:
Попри те, що я не схильний звинувачувати у всьому підряд Візантію (і чимало позитивного в ній є, і в цьому конкретному українському випадку навряд чи вона напряму завинила), схема типово візантійська: високопосадовці отримують чималі гроші, дрібнота ж — символічні, і, щоб прожити, отримує негласний (а часом і гласний) дозвіл від держави «доїти» місцеве населення
Чесно кажучи, не люблю історичні порівняння з сьогоденням взагалі, а тим паче такі глибокі. Що ж до Візантії зокрема, і того, чому цей образ випливає, є лекція російського візантиста Сєргєя Іванова — .