Ментальна географія

Блоґ: Костянтин Левін

Кумедно, але я завжди вважав, що образи, яки пов'язують північ зі світлом, навмисно побудовані на протиставленні. Північ завжи уявлялася холодним і (обов'язково!) темним місцем. Відповідно, всі традиціоналістські алюзії типу «світло приходить з півночі», «арктичне сяйво» і т.д. я сприймав як свідому опозицію — світло у темряві (світло скрізь темряву, темрява як справжнє світло тощо).
Одноденне відрядження у Москву виправило ці елементарні помилки шкільної географії, адже все це «північне світло» насправді від того, що чим далі їдеш на північ, тим довший стає світловий день. Наприклад зараз московський день більший за харківський на 49-50 хвилин. Ніякого «протиставлення», пряма асоціація.
Але ж скільки подібних помилок у власній карті світу ще доведеться виправити.

1 коментар

Ототожнення Півночі з темним місцем має і метафізичне підгрунтя, так як фізична географія пов'язана з географією метафізичною. Північ — в однаковій мірі як місце суцільної Ночі, так і суцільного Дня, залежно від часу (Зимове та Літнє Сонцестояння). Тут знаковим є зв'язок між точкою півночі в добовому ритмі і світанком та полуднем, що символічно представлено, зокрема, у книзі Фрідріха Ніцше «Так казав Заратустра».