Цілісність України як гарантія непросування НАТО на Схід

Тим часом, на українській філії polit.ru з'явилося кілька нових відео-лекцій, серед яких:
Наталя Яковенко про концепцію нового шкільного підручника з історії (нічого нового, але ж, спасибі росіянам, приємно побувати на віртуальній лекції пані Наталі);
Химерні роздуми Мирослава Поповича про ментальність;
Дмітрій Трєнін про сучасні відносини між Росією та «новою Східною Європою» (до якої він зараховує Україну, Білорусь та Молдову)
Останній у своїй лекції доводить, що новий шлях Росії — це не неоімперський шлях, а шлях «великої держави», зосередженої на собі, і що її нинішня зовнішня політика (як і політика кожної «великої держави») хоч і передбачає створення певного простору з більш чи менш залежних сусідів, але не має на меті анексії, лише жорсткий контроль за стратегічними цілями (серед яких — недопущення дальнійшого розширення НАТО та створення нових баз США поблизу своїх кордонів).
Подумалося, що якщо цей аналіз вірний, якщо справді одним із стратегічних завдань зовнішньої політики Росії є (лише) збереження східних кордонів НАТО на рівні західних кордонів України, то ніякої анексії Криму не може бути впринципі, адже Крим зараз дає близько 4-5% надійних голосів «проти» на можливому в близькому чи далекому майбутньому референдумі по НАТО, що в умовах полярності електоральних симпатій може зіграти вирішальну роль. Якщо ж Україна втратить ці 4-5%, ще й переживе агресивну військову акцію проти себе, то шанси на будівництво «американського аеродрому в Полтаві» суттєво зростають.
Тобто, фактично електоральний «маятник» залишається тільки за умов збереження цілості України. Якщо ж Крим (я вже не кажу про Донбас, який має близько 14-15% голосів і фактичною є — всі це бачили на картах — електоральною опозицією Галичині, яка разом із Волинською областю дає близько 13% голосів) відділити від території України, то на всіх подальших виборах можлива суперечка тільки між різними «проукраїнськими» силами, а не між «проросійськими» і «проукраїнськими», адже перші просто не матимуть необхідного електорального потенціалу для перемоги.

8 коментарів

Ігор Гамаль
Погоджуюся! На мою думку, істерія з приводу Росії трохи надумана. Насправді, крім як засіб поширення свого впливу на захід, Україна зовсім непотрібна.
Костянтин Левін
Тут треба зважати на те, що саме означає "істерія з приводу Росії".
По перше, наведені припущення ґрунтуються на наявності здорового глузду у російського керівництва і на тому, що ситуація там буде залишатися стабільною (тут я маю на увазі відому думку зокрема Корчинського про те, що анаксія Севастополю і Криму може стати потужним мобілізаційним та консолідуючим фактором для російського суспільства на випадок сильної внутрішньої кризи).
По друге, мене особисто більше лякає не перспектива анексії, а швидка інтеграція в «русский мир» (із властивими йому рисами: відсутність демократії, зневага до права, ментальна ізоляція від решти світу), бо я виступаю за інтеграцію України в Європу.
Олександр Маслак
Якби ж то росіяни керувалися у своїх діях раціональнми мотивами, то може так і було б… Власне, колись (ще до Помаранчевої революції) я деякий час був прихильником ідеї налагодження рівноправних, союзницьких стосунків із Росією. На засадах культурно-цивілізаційної (але не мовно-етнічної) «східно-хриситянської» спорідненості. Ця концепція і досі залишається у моєму "інтелектуальному архіві". Однак деякий досвід діалогу із представниками російського інтелекуального бомонду (із т.зв. консервативного середовища) змусив мене сумніватися у перспективах подібного союзу. Адже для більшої частини російської політичної й інтелектальної еліти будь-який сталий союз із «ближчими сусідами» є можливим лише як «подчинение и поглощение». До того ж Україна в російському «мейнстрімівському» інтелектуальному і політичному дискурсі досі сприймається як «историческое недоразумение». Тому й штовхають вони на постсовковому просторі бездарний і безглуздий проект «русского мира». Чим подібна політика закінчиться для самої Росії у стратегічній перспективі — важко докладно спрогнозувати. Але певно чимось не зовсім добрим…
Костянтин Левін
Ніякого союзу (саме як союзу рівних) тут бути не може в принципі, занадто різниться потенціал двох держав. Немає нічого гіршого для добросусідських відносин, ніж спільний кордон :)
А щодо раціональних мотивів — вони цілком послідовно і раціонально (в своїх інтересах) вели інформаційну компанію проти України в останні роки і таки домоглися свого (електоральний рейтинг Ющенка), тому думаю що там не дурні сидять.
Раджу доречі послухати лекцію Трєніна. Він постійно наголошує на тому що його погляд на ситуацію, хоч і недостатньо об'єктивний, — але це «погляд із Москви», і саме тим цікавий.
Олександр Маслак
Я кажу про раціоналізацію «стратегічної перспективи» російської геополітики. Жага бачити сусідні країни «холуями» і «холопами», а не «друзями» і «союзниками» є досить сумнівною у «дальній перспективі». Хоча, звісно, реалізація жорстких асиміляційних проектів може принести й деякі вигоди. Але ймовірні ризики значно вищі.
Лекцію обов'язково послухаю, як з'явиться вільний час:))
Костянтин Левін
Зараз скажу, мабуть, непопулярну в наших широтах річ, але в стратегічній перспективі я бачу радше проблему енергетичну, екологічну і продовольчу, аніж питання міждержавних стосунків. І євроінтеграцію України бачу саме як останній шанс опинитися серед більш-менш пристосованих і найбільш орієнтованих на ці проблеми (і їх вирішення) держав.
Але це не завадить нам, звичайно, подискутувати на тему можливих союзів :)
Олександр Маслак
Я теж бачу саме такі проблеми… Але на цьому етепі їх вирішення залежитиме від того, у яких формах відбуватиметься поступове відмирання модерної національної держави. І які наднаціональні і трансцаціональні «нео-імперії» утворяться на їх місці.
Олександр Маслак
ну а про гіпотетичні союзи на теренах Східної Європи варто подискутувати в окремій темі:)
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте