Цілісність України як гарантія непросування НАТО на Схід
Тим часом, на з'явилося кілька нових відео-лекцій, серед яких:
— (нічого нового, але ж, спасибі росіянам, приємно побувати на віртуальній лекції пані Наталі);
— ;
— (до якої він зараховує Україну, Білорусь та Молдову)
Останній у своїй лекції доводить, що новий шлях Росії — це не неоімперський шлях, а шлях «великої держави», зосередженої на собі, і що її нинішня зовнішня політика (як і політика кожної «великої держави») хоч і передбачає створення певного простору з більш чи менш залежних сусідів, але не має на меті анексії, лише жорсткий контроль за стратегічними цілями (серед яких — недопущення дальнійшого розширення НАТО та створення нових баз США поблизу своїх кордонів).
Подумалося, що якщо цей аналіз вірний, якщо справді одним із стратегічних завдань зовнішньої політики Росії є (лише) збереження східних кордонів НАТО на рівні західних кордонів України, то ніякої анексії Криму не може бути впринципі, адже Крим зараз дає близько 4-5% надійних голосів «проти» на можливому в близькому чи далекому майбутньому референдумі по НАТО, що в умовах полярності електоральних симпатій може зіграти вирішальну роль. Якщо ж Україна втратить ці 4-5%, ще й переживе агресивну військову акцію проти себе, то шанси на будівництво «американського аеродрому в Полтаві» суттєво зростають.
Тобто, фактично електоральний «маятник» залишається тільки за умов збереження цілості України. Якщо ж Крим (я вже не кажу про Донбас, який має близько 14-15% голосів і фактичною є — всі це бачили на картах — електоральною опозицією Галичині, яка разом із Волинською областю дає близько 13% голосів) відділити від території України, то на всіх подальших виборах можлива суперечка тільки між різними «проукраїнськими» силами, а не між «проросійськими» і «проукраїнськими», адже перші просто не матимуть необхідного електорального потенціалу для перемоги.
— (нічого нового, але ж, спасибі росіянам, приємно побувати на віртуальній лекції пані Наталі);
— ;
— (до якої він зараховує Україну, Білорусь та Молдову)
Останній у своїй лекції доводить, що новий шлях Росії — це не неоімперський шлях, а шлях «великої держави», зосередженої на собі, і що її нинішня зовнішня політика (як і політика кожної «великої держави») хоч і передбачає створення певного простору з більш чи менш залежних сусідів, але не має на меті анексії, лише жорсткий контроль за стратегічними цілями (серед яких — недопущення дальнійшого розширення НАТО та створення нових баз США поблизу своїх кордонів).
Подумалося, що якщо цей аналіз вірний, якщо справді одним із стратегічних завдань зовнішньої політики Росії є (лише) збереження східних кордонів НАТО на рівні західних кордонів України, то ніякої анексії Криму не може бути впринципі, адже Крим зараз дає близько 4-5% надійних голосів «проти» на можливому в близькому чи далекому майбутньому референдумі по НАТО, що в умовах полярності електоральних симпатій може зіграти вирішальну роль. Якщо ж Україна втратить ці 4-5%, ще й переживе агресивну військову акцію проти себе, то шанси на будівництво «американського аеродрому в Полтаві» суттєво зростають.
Тобто, фактично електоральний «маятник» залишається тільки за умов збереження цілості України. Якщо ж Крим (я вже не кажу про Донбас, який має близько 14-15% голосів і фактичною є — всі це бачили на картах — електоральною опозицією Галичині, яка разом із Волинською областю дає близько 13% голосів) відділити від території України, то на всіх подальших виборах можлива суперечка тільки між різними «проукраїнськими» силами, а не між «проросійськими» і «проукраїнськими», адже перші просто не матимуть необхідного електорального потенціалу для перемоги.
8 коментарів
По перше, наведені припущення ґрунтуються на наявності здорового глузду у російського керівництва і на тому, що ситуація там буде залишатися стабільною (тут я маю на увазі відому думку зокрема Корчинського про те, що анаксія Севастополю і Криму може стати потужним мобілізаційним та консолідуючим фактором для російського суспільства на випадок сильної внутрішньої кризи).
По друге, мене особисто більше лякає не перспектива анексії, а швидка інтеграція в «русский мир» (із властивими йому рисами: відсутність демократії, зневага до права, ментальна ізоляція від решти світу), бо я виступаю за інтеграцію України в Європу.
А щодо раціональних мотивів — вони цілком послідовно і раціонально (в своїх інтересах) вели інформаційну компанію проти України в останні роки і таки домоглися свого (електоральний рейтинг Ющенка), тому думаю що там не дурні сидять.
Раджу доречі послухати лекцію Трєніна. Він постійно наголошує на тому що його погляд на ситуацію, хоч і недостатньо об'єктивний, — але це «погляд із Москви», і саме тим цікавий.
Лекцію обов'язково послухаю, як з'явиться вільний час:))
Але це не завадить нам, звичайно, подискутувати на тему можливих союзів :)