Реформа вищої освіти
Іван М. Фізер у своїй невеличкій монографії «Американське літературознавство. Історико-критичний нарис» (К.: ВД «Києво-могилянська академія», 2006), написаної спеціально для українських філологів, розповів про становлення літературознавства як академічної дисцепліни в США.
Першими літературознавцями в університетських стінах Америки в другій половині ХІХ ст. стали Джеймс Рассел Лоувел та Дін Гоувелс, коли зайняли професорські кафедри в Гарвардському університеті. Але справжній розвиток почався лише після того, як у 1876 році у Балтиморі за моделлю німецьких університетів було засновано університет Джона Гопкінса, в якому вперше була відкрита кафедра філології. Після цього аналогічні кафедри почали з'являтися по всій країні, а кількість філологічних журналів зросла до декількох десятків.
Цікаво, що російське академічне середовище, яке не тільки розповідає про те, як усе погано, але і розмірковує над тим, як зробити краще, теж як можливий шлях порятунку вищої школи. Думаю, всі згодні з тим, що докорінної реформи потребує і українська вища освіта.
Коли Д. Табачник робить заяви про необхідність об'єднання та закриття частини вишів, він не каже нічого нового, лише констатує . Але ж це не реформа, бо навіть (яка в нас щільно прив'язана до попиту) в країні свідчить не те що про недосконалість, а скоріше про відсутність вищої освіти (можливо, окрім кількох закладів) в Україні взагалі. За останні 20 років університети перетворилися на загальнообов'язковий етап життя, подібний до школи, а відтак є таким собі відстійником для молодих людей в період гормональних потрясінь («аби дитина 5 років клей не нюхала»). Місія, звичайно ж, поважна, але ж це не університети. Для подібних закладів має бути вигадана окрема назва.
Першими літературознавцями в університетських стінах Америки в другій половині ХІХ ст. стали Джеймс Рассел Лоувел та Дін Гоувелс, коли зайняли професорські кафедри в Гарвардському університеті. Але справжній розвиток почався лише після того, як у 1876 році у Балтиморі за моделлю німецьких університетів було засновано університет Джона Гопкінса, в якому вперше була відкрита кафедра філології. Після цього аналогічні кафедри почали з'являтися по всій країні, а кількість філологічних журналів зросла до декількох десятків.
Цікаво, що російське академічне середовище, яке не тільки розповідає про те, як усе погано, але і розмірковує над тим, як зробити краще, теж як можливий шлях порятунку вищої школи. Думаю, всі згодні з тим, що докорінної реформи потребує і українська вища освіта.
Коли Д. Табачник робить заяви про необхідність об'єднання та закриття частини вишів, він не каже нічого нового, лише констатує . Але ж це не реформа, бо навіть (яка в нас щільно прив'язана до попиту) в країні свідчить не те що про недосконалість, а скоріше про відсутність вищої освіти (можливо, окрім кількох закладів) в Україні взагалі. За останні 20 років університети перетворилися на загальнообов'язковий етап життя, подібний до школи, а відтак є таким собі відстійником для молодих людей в період гормональних потрясінь («аби дитина 5 років клей не нюхала»). Місія, звичайно ж, поважна, але ж це не університети. Для подібних закладів має бути вигадана окрема назва.
2 коментарі