Чи повернеться листування

Такий сервіс вже створено давно, і це електронна пошта.
Ніхто не реєструватиметься на новому сайті тільки з метою писати листи. Хіба що там будуть люди, які будуть тільки там (тобто кращого способу сконтактувати з ними не буде)

Таке листування як в ХІХ сторіччі зустрічається і зараз. І не так важливо яким шляхом воно іде — через пошту реальну, електронну чи соц.мережу.
Це залежить тільки від самого повідомлення.
Якщо лист довгий і торкається багатьох тем — то на нього буде просто непристойно відповідати стисло і миттєво. І такі листи немає смислу писати часто — тому буде і проміжок, інтервал між відповідями, який може бути не меншим ніж в часи ХІХ сторіччя.
Також треба враховувати зайнятість людей та їх схильність до користування інтернетом.

В сучасному суспільстві перебіг часу інший, аніж у XIX ст. Час прискорюється, тому й потік інформації стає все більш дискретним, компактним. Часу на тривале та змістовне спілкування стає все менше, а головне: в більшості людей зникає бажанння об'ємно висловлюватись, зникає культура не лише письма, але й усного мовлення. Сучасні соціальні мережі та ін. подібні сервіси є здебільшого тільки імітацією спілкування, зосередженою на спогляданні не стільки текстових, скільки візуальних образів. Користувачі бачать одне одного, відкривають через відео та фотографію двері у свої життя, однак ця відкритість є фіктивною в дійсності. Зрештою, ця відкритість більш вульгарна, оскільки вимагає не мислення, а пасивного споглядання та однотипних реакцій на «стінах» чи в коментарях. Хіба ви не помічали, що видавати «многа букафф» уже стає ознакою поганого тону? Скоро зайві думки також ним стануть.

Почну в консервативному дусі та й, мабуть, закінчу. Сьогодні, коли все тяжіє до спрощення, все менше тих, хто прагне собі якось ускладнювати життя, в тому числі писати літературною мовою пости на Вкурсі.ком замість безвідповідального анонімного «аффтарства» на менш амбіційних Інтернет-ресурсах. Однак це не питання практичності чи непрактичності в смислі ефективності або неефективності. Звісно, є безліч різних лінгвістичних жанрів, адекватних тим чи іншим регістрам свідомості й формам життя, і тут проблем немає. Що викликає занепокоєння – це помітна шизофренізація спілкування, причому не тільки електронного (як будь-яке опосередковане спілкування, воно несе на собі відбиток штучності – якщо ця штучність не стає шедевром інтимності, іноді недоступній у живому спілкуванні). В цьому контексті раджу невелике есе Ганса-Георга Гадамера «Нездатність до розмови» (рос. пер. «Неспособность к разговору» у збірці «Актуальность прекрасного»). «Вопрос о неспособности людей вести разговор подразумевает следующее: способны ли люди открываться друг другу настолько, чтобы между ними начинали виться нити разговора? Находят ли они друг в друге людей открытыми для разговора?.. Современная техника информации – вполне мыслимо, что ее развитие находится в самых начатках, предвещающих техническое совершенство, которое, если верить пророкам техники, вскоре сделает совершенно ненужными книги, газеты и уж тем более подлинное наставление, возможность которого возникает в подлинных встречах между людьми, – она, эта техника, вызывает в нашей памяти совсем другой, противоположный образ, образ людей, благословенных даром разговора; они изменили мир: Конфуций и Гаутама Будда, Иисус и Сократ… Но фактом является и то, что в Старом Свете переписка настолько редуцируется, настолько ограничивается вещами, для которых не требуется ни пластическое владение языком, ни способность чувствования, ни творческая сила воображения, что собственно телетайп лучше справляется с такими обязанностями, чем ручка. Письмо теперь – отсталое средство информации»…