Топоніміка і ми
полностью благоустроенная Свято-Александровская площадь, расположенная на пересечении пр. Косиора и пр. Фрунзе.»
«Свято-Александровская площадь, расположенная на пересечении пр. Косиора и пр. Фрунзе» — це не осюморон, а сонна харківська буденність, що повторюється раз по раз, якщо подивитися на карту чи пройтися вулицями міста.
Стелла, присвячена проголошенню незалежності, з написом «Боже, Україну бережи!» знаходиться просто посеред площі ім. Рози Люксембург, а один із символів Харкова — Благовіщенський собор — взагалі стоїть на перехресті вулиць ім. Карла Маркса та ім. Фрідріха Енґельса.
Так-сяк мавпуючи російські зразки, місцеві панки обережно розбавляють топонімічний совдеп московським православ'ям. Одна з найновіших і найжахливіших (з естетичної точки зору — хотіли необарокко, а вийшло як завжди) споруд міста — храм на честь ікони Божої матері — споруджений на честь російського солдата, який загинув в чеченському полоні, відмовившись відректися своєї віри. І мало кого цікавить, що хлопця (земля йому пухом) ще не канонізовано (а значить і храм називати в його честь не можна) і що українці, у тому числі й харків'яни, насправді тоді воювали на іншому боці.
За влучним висловлюванням мого хорошого приятеля — «Совєтський патріархат».
Він, родімий, і є.
«Свято-Александровская площадь, расположенная на пересечении пр. Косиора и пр. Фрунзе» — це не осюморон, а сонна харківська буденність, що повторюється раз по раз, якщо подивитися на карту чи пройтися вулицями міста.
Стелла, присвячена проголошенню незалежності, з написом «Боже, Україну бережи!» знаходиться просто посеред площі ім. Рози Люксембург, а один із символів Харкова — Благовіщенський собор — взагалі стоїть на перехресті вулиць ім. Карла Маркса та ім. Фрідріха Енґельса.
Так-сяк мавпуючи російські зразки, місцеві панки обережно розбавляють топонімічний совдеп московським православ'ям. Одна з найновіших і найжахливіших (з естетичної точки зору — хотіли необарокко, а вийшло як завжди) споруд міста — храм на честь ікони Божої матері — споруджений на честь російського солдата, який загинув в чеченському полоні, відмовившись відректися своєї віри. І мало кого цікавить, що хлопця (земля йому пухом) ще не канонізовано (а значить і храм називати в його честь не можна) і що українці, у тому числі й харків'яни, насправді тоді воювали на іншому боці.
За влучним висловлюванням мого хорошого приятеля — «Совєтський патріархат».
Він, родімий, і є.
2 коментарі